«До розв’язання єврейського питання приступити…». Вперше термін «остаточне розв’язання» щодо до євреїв майбутній фюрер Німеччини Адольф Гітлер використав у 1919 році в листі, адресованому командуванню німецької армії. В ньому, зокрема, він писав, що євреї, яких він вважав «расово неповноцінними», повинні бути обмежені в правах і закликав до розроблення спеціального закону про інородців.
Після приходу нацистів до влади їхня політика була спрямована на примусову еміграцію євреїв з підконтрольних їм країн, для чого в 1938 році у Відні створили «Центральне бюро з єврейської еміграції» під керівництвом Адольфа Ейхмана. До кінця року Австрію залишило 45 тисяч євреїв, Німеччину — 145 тисяч. Ще 17 тисяч німецьких євреїв з польськими паспортами були заарештовані й насильно депортовані в Польщу.
Після окупації Польщі під німецьким контролем опинилися близько 2 мільйонів польських євреїв. 21 вересня 1939 року в Берліні під керівництвом Райнгарда Гейдріха відбулася нарада за темою «Єврейське питання на окупованих територіях». На цьому «зібранні» було вирішено всіх євреїв і циган з Рейху перевезти до Польщі й зосередити у великих містах поблизу залізниці. Нацисти розглядали кілька варіантів створення великих єврейських резервацій — у районі Любліна й навіть на Мадагаскарі, який належав завойованій Німеччиною Франції.
Виконання рішення конференції було покладено на шефа СС Гайнріха Гіммлера, котрий висловився за те, що «єврейське питання є першочерговим завданням і вирішувати його необхідно, не гаючи часу». 30 січня Гітлер публічно визнав існування програми зі знищення євреїв…
У 2005 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту: саме цього дня радянські війська визволили в’язнів Освенциму — найбільшого нацистського табору смерті. За час його існування тут загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.
Загалом жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів представників цього древнього народу, з яких понад 1,5 мільйона — діти. Звірі з людськими обличчями винищували євреїв різними способами: 3 мільйони умертвили в газових камерах, близько 2 мільйонів розстріляли, сотні тисяч померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН сказано: «Голокост, що призвів до винищення однієї третини євреїв і незліченних жертв з-поміж представників інших меншин, завжди слугуватиме всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Ініціаторами ухвалення документа були Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їхніми співавторами — ще понад 90 держав. Україна приєдналася до цього документа у 2012 році.
Довідково. У Голокості Україна втратила 1,5 мільйона євреїв, які були знищені прямо на її території, в ямах та ярах на околицях міст і сіл. За підрахунками дослідників, в Україні до 2000 «менших бабиних ярів» — місць, де нацисти убивали євреїв.
Місця масового винищення євреїв:
Кам’янець-Подільський. Це перше місце масового розстрілу євреїв в Україні з початку окупації. 28 серпня 1941 року тут вбили протягом доби близько 23 тисяч євреїв. Серед них — місцеві мешканці, а також угорські та інші іноземні євреї, яких сюди привезли. За один день тут вбили євреїв більше, ніж за перший день розстрілів у Бабиному Яру.
Бердичів. Це продовження «кривавого шляху» айнзацгрупи «С». 15 вересня 1941 року тут вбили близько 14-15 тисяч євреїв. Це сталося на теренах аеродрому, за 6 кілометрів від Бердичева. Загалом за час окупації в місті й районі знищили 30 тисяч євреїв. Бердичів називали українським Єрусалимом, там 82 відсотки населення становили євреї.
Одеса. 24-25 жовтня румунська жандармерія за півтора дня вбила близько 25 тисяч євреїв. Німецькі сили у цій акції участі не брали.
Загалом в Одесі було близько 230 тисяч євреїв. Після масового розстрілу відбулися депортації до таборів смерті, які розташовувались на теренах Миколаївської області.
Рівне. 5-6 листопада 1941 року за два дні знищили 17 тисяч євреїв — практично все єврейське населення міста. Розстріли відбувалися в урочищі Сосонки.
Ковель. Наприкінці серпня 1942 року за два дні знищили місцеве гетто та розстріляли 9 тисяч людей. Розстріл відбувся у селищі Бахів у піщаному кар’єрі біля міста. Ковель до війни (до вересня 1939 року) входив до складу Польщі. Загалом наймасовіші розстріли євреїв на Волині відбулись улітку 1942 року.
У травні 1941 року, за місяць до вторгнення німецького вермахту на територію колишнього СРСР, між його командуванням і керівництвом СС, СД та іншими каральними органами була укладена «джентльменська угода». Згідно з нею, останні повинні були забезпечувати «безпеку й порядок на „звільнених“ територіях» шляхом знищення всіх «небезпечних і небажаних елементів». Каральні органи гітлерівської Німеччини, як відомо, підпорядковувалися не військовому командуванню, а Гайнріху Гіммлеру — шефу СС і, звичайно, самому фюреру. Така ж практика існувала й у колишньому СРСР: шеф НКВС отримував вказівки особисто від Сталіна, маючи його безмежну довіру.
Підрозділи, на яких покладалося «наведення німецького порядку» на окупованих радянських територіях«, називалися айнзацгрупами й мали винищувати «радянських та партійних керівників, різних диверсантів, шпигунів, парашутистів, а також євреїв». За словами берлінського історика Вольфганга Бенца, ці айнзацгрупи створювалися як ескадрони смерті. В Україні діяли два такі «ескадрони» — «СС» та «D». Вони вбивали передусім єврейське цивільне населення, а потім і представників інших національностей.
— В областях, де до 1939 року існувала УРСР, єврейське населення знищували майже одразу після окупації й влаштовували тільки тимчасові гетто, — говорить науковий співробітник Українського центру вивчення Голокосту Михайло Тяглий. — А, наприклад, на окупованих румунами територіях євреїв теж знищували одразу або ж вивозили до таборів у Вінницькій, Одеській та Миколаївській областях. Близько 100 тисяч євреїв Закарпаття, які опинилися під угорською окупацією, у травні 1944 року депортували до Аушвіцу.
Коментарі
Дописати коментар